29.04.1889
◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Ц. к. дирекція почт і телеграфів повідомляє: з днем 1 мая с. р. переноситься уряд почтовий в Дашаві до Гельсендорфу і буде називатися Гельсендорф-Комарів. Сей уряд почтовий буде лучитися з урядами почтовими в Стрию і Новім селї при помочи їзди післанчої між Стриєм а Журавном. Ґельсендорф віддалений від Стрия 15 кильометрів а від Нового села 11 кильометрів. Уряд почтовий Ґельсендорф-Комарів буде мати такій сам круг дїланя і дорученя, що і уряд в Дашаві.

Resettlement of the Population by Horse and Wagon – by Oscar Reichert in Zeitweise 2001

 

Уривок з розпрвіді.

Реєстрація на виселення розпочалася 8 грудня 1939 року. Реєстраційні пункти були облаштовані по всій Східній Галичині. Однин з них розташувався в селі , де я народився Гельзендорф. З одної садиби дозволялось взяти двох коней і один віз майна. Для голови сім'ї 50 кг. ваги, а для решти членів сім'ї по 25 кг. Так як в багатьох сім'ях жили старі батьки, комісія розділяла їх від молодих. Їм надавались окремі вози для їхнього майна. Майстри, які жили в селі і не мали свого господарства, отримували коней від фермерів, яких вних було у надлишку. По прибуттю до місця призначення, коней мали повепнути старим власникам.

Пересилятись дозволяли і німцям, які проживали в сусідніх українських селах Дашава ,Комарів, Ходовичі, Верчани, Підгірці, Ярушичі. Україським і польським мешканцям пересилятися не дозволялось. Незначній кількості українців, які довший час працювали на німецьких землевласників, добре захованим, вдалось незаконно перетнути кордон з Німеччиною.

Від'їзд з Гельзендорфа розпочався у ранковий час 20 січня 1940 року. З трьома возами вирушили я, мій батько Філіп Хоффман та п'ятнадцятирічний брат Едмунд, який пропав безвісти в Радянському Союзі 1943 року .

По дорозі через українські села Ходовичі і Верчани на краю дороги стояли люди, обнімали нас та махали руками у слід. В церквах у нашу честь дзвеніли дзвони, тому що ми з українцями перебували в тісних стосунках.

 

По снігових заметах ми вирушили до Нового села (Neudorf) Дрогобицького району. Зробили перевал, від німецьких жителів отримали гарячу їжу. 22 січня 1940 року направились до Перемишля. Ми йшли по хорошій дорозі , але Совіти навмисно встановили обхідні шляхи, щоб група пройшла по дорогах з горбистою місцевісю. Хотіли змусити викинути частину нашого багажу ,щоб потім розікрасти його. Ми їхали день і ніч, їли тільки холодну їжу. На ранок добрались до пограничного контролю в Перемишлі. Тут на Радянській стороні був посилений військовий контроль. Змусили згрузити все майно з воза для зважування, якого було близько ста кілограмів. Я дуже переживав,щоб контролери не побачили в хвірі, Василя, який прислуговував у нас. Він був схований в повозці під сіном. Через великий об`єм робіт, солдати не заглянули туди і не побачили його. Далі наш шлях лежав до міста Лодзь, який ми провели у товарних вагонах з власною худобою і кіньми.

"Мого села історія жива..." / з історії с. Загірне/

Скачать
підготувала Бабій Христина
Загірне (Gelsendorf).doc
Microsoft Word документ 73.0 KB

Das Musterdorf Gelsendorf wurde 1784 als ein deutsch-evangelischer Ort in der Zeit der Josefinischen Kolonisation in der Nähe der Stadt Stryj/Ostgalizien gegründet. Ostgalizien kam nach der ersten Teilung Polens (1772) zu Österreich und gehörte bis zum Ende des 1. Weltkrieges zur östereichischen Monarchie. Nach heftigen Kämpfen fiel Ostgalizien (Gelsendorf) im Juli 1919 an den neugegründeten Staat Polen. 

 

Beachtenswerte Daten und Ereignisse

1782-1785 Josefinische Kolonisation

1784 Gründung des Straßendorfes Gelsendorf. Es wurden 36 Bauernhöfe errichtet. Später baute man in der Mitte des Dorfes eine Kirche mit Pfarrhaus, eine Schule und ein Gasthaus. Den Neubau der Gelsendorfer Schule hat die Gemeinde am 24.03.1895 beschlossen und sofort in Angriff genommen. Das Schulgebäude bestand aus einem großen Klassenraum, einer Lehrerwohnung und einem Büchereiraum. Der große Klassenraum diente auch zu kulturellen Veranstaltungen z.B den Laienspielgruppen und dem Gesangverein. Im Gasthaus gab es eine Gaststube, einen Tanzsaal und einen Kaufladen. Eine Raiffeisenkasse und eine Post waren vorhanden

Die Polen nannten Gelsendorf in den dreißiger Jahren Neu-Oleksice 

Im Januar 1940 wurden alle Deutschen Ostgaliziens, auch die Gelsendorfer (ca. 300 Personen), umgesiedelt 

Nach dem Zweiten Weltkrieg (1945) entstand aus Ostgalizien die Ostukraine. Gelsendorf wurde in Sagirne umbenannt.

Коротка історія села

Село Gelsendorf засноване 1784 року німецько-протистанською громадою поблизу міста Стрий. Східна Галичина після першого розподілу Польщі (1772р.) належала Австро-Угорщині до 1919 року, де згодом відійшла до новоствореної Польської держави.

1784 р. прокладена дорога до села і побудовані 36 ферм. Пізніше будується в центрі села Церква, дім священника і школа. Рішення про будівництво школи, громада ухвалила 24.03.1895р. - роботи розпочались негайно. Будівля школи складалась з великого класу, преміщення для вчителя та бібліотеки. Великий клас служив також для культурних заходів (виступ аматорських драматичних гуртків). У будинку священника розташовувався танцювальний зал, їдальня, поштове відділення, а також магазин.

До Gelsendorf належало його дочірне село Нові Олексичі, які знаходились на відстані чотирьох кілометрів. До Німецько-протистанської парафії відносились села Дашава, Йосиповичі, Комарів, Ярушичі, Підгірці, а також жителі тих сіл, водили своїх дітей до протистанської школи.

До 1817 року село Gelsendorf належало до громади Brigidau (сьогодні Ланівка).

Першим пастором в час незалежності села був Krajzel, а згодом Lojka і Zipser. Пастор Zipser 1886 року став суперінтендантом Євангелічних парафій Галичини. Знаходився на цій посаді до самої своєї смерті 10 липня 1896 року. Його заслуга , побудова найкрасивішої кірхи в Галичині.

З відкриттям і видобутком природного газу з 1921 село Gelsendorf було одне з найбагатших сіл Галичини. 10 газових свердловин побудовали в 20-х і 30-х роках на оточуючих полях фермерів. Громадяни Gelsendorf укладали договора з газовими компаніями, прокладені газові лінії до будинків для безкоштовного користування газом в печах і освітлення домівок. Громада села були заможніми і процвітаючими жителями.

Історія Німців в Галичині закінчується в січні 1939 року. За пактом Молотова і Ріббентропа їх переселено у Вартегау.

1945 року Gelsendorf перейменовано в Загірне.


1862 р. побудована школа з м'яких матеріалів.

1895 р. школа набуває теперішнього вигляду.

1868 р. Побудований будинок священника. На будівництво витрачено 3000 флоринтів. 

1869 р. Починають зводити найкрасивішу кірху в Галичині, будинок молитви побудований 1790 року, вже дуже старий. На матеріали витрачено 8000 флоринтів.

Від вересня до грудня із записок старшого десятника Олени Степанівної (хроніки сотні Барана Михайла).

22.10.1914р. Дашава-Олексичі-Баня. Пів сотні пішла як прикриття на гору, а решта, як резервна, лежала в рові. День похмурий, голосив невдачу. Наші гармати боронили відворот зі Стрия. Закінчився похід вперед. Російські шрапнелі запалили Комарів і Gelsendorf. Прийшлося  цілу ніч пхати гармати під гору в страшнім болоті.

1915 рік

Відступаючи, російські війська знищили 13 ферм в Gelsendorf, залишились тільки руїни.

(Der Erste Weltkrieg und das Leiden der deutschen Minderheit in Galizien)

04.08.1915
Ze Stryja do Lwowa.

Gdy tylko się wyjedzie ze stacji kolejowej w Stryju w połe, prócz spalonej części Łanów Dolnych za rzeką Stryjem, widać ruiny ongiś pięknego pałacu barona Juljana Brunickiego w Podhorcach. Pałac ten został doszczętnie przez Moskal: zrabowany, a następnie podpalony. Spłonęła tu gorzelnia i wiele budynków gospodarczych. Z zamożnej, położonej na pagórku kolonji niemieckiej Gelsendorf, dziś widać tylko zgliszcza. Mostów kolejowych, prowizorycznie materjałem drzewnym naprawionych, pilnuje wojsko. Mosty gościńca stryjsko-lwowskicgo, który prawie równolegle z torami kolejowymi się ciągnie, są nieuszkodzone. Natomiast druty i słupy telegraficzne, które stały wzdłuż toru kolejowego, zupełnie zostaly zniszczone, albowiem wzdłuż linji kolejowej toczyła się walka, o czem świadczą rowy strzeleckie, okopy, jamy od kul armatnich i bardzo wiele grobów, które zaopatrzyło krzyżami, zrobionymi z t. zw. profilowych słupów kolejowych. Budki kolejowe i stacje prawie wszystkie zniszczone, spalone. Na murach jednak zostały ślady "panowania rosyjskiego", nazwy bowiem stacji pierwsze są rosyjskie, drugie dopiero polskie, a trzecie niskie, zupełnie zamazane wapnem.
W dolinie dniestrzańskiej, przedstawiającej przeważnie mokre pastwiska, wsi nie wiele ucierpiały. Nie widać jednak na tych pastwiskach bydła i gęsi, które przed wojną stadami się tu pasły.
Od Mikołajowa coraz częściej widzieć można druty kolczaste, koły śpiczaste powbijane w nowe rowy, tu i ówdzie wprost forty usypane ze ziemi na kilka metrów wysokie, rozbite pociskami dział. Forty te połączone są rowami głębokimi do dwu metrów.
Tu czekali Moskale na wojska sprzymierzone. Ażeby jednak wygodnie spędzać czas czekania, nanieśli do tych jam słomy, liści, a nawet jakieś łachy.
Dopiero od Czerkas spostrzedz można znów popalone chaty, domy murowane i zabudowania gospodarskie. Część miasta Szczerca od stacji kolejowej doszczętnie spalona. Sterczą tylko mury i kominy. Cerkiew ruska, stojąca na wzgórzu po drugiej stronie toru kolejowego, ucierpiała także: brak na niej kopuły. Zapewne Moskale urządzili sobie tam obserwatorjum wojenne, gdyż w pobliżu stojące probostwo i gospodarskie zabudowania są całe. W Pustomytach kilka zabudowań zakładu kąpielowego jest spalonych.
Obecnie zarząd kolejowy usuwa rumowiska ze zniszczonych zabudowań kolejowych. Kolejarze mieszkają przeważnie w wozach kolejowych, koło których sporządzono im prowizoryczne kuchnie. Teraz też naprawia poczta telegraficzne połączenia. Ghoć praca gorączkowa wre na każdym kroku, nie prędko tu dojdzie się do tego stanu, jaki był przed wojną. Pocągi kolejowe ze Stryja do Lwowa mają jechać1 wedle rozkładu prawie 5 godzin — de facto podróż ta trwa sześć godzin.
Najniedogodniejszem jednak dla podróżnych jest kilkudziesięciominutowe czekanie na stacji Basiówka, wzgl. Skniłów. Tę niedogodność bezwarunkowo odpowiednie czynniki powinny jak najprędzej usunąć.

1923 р. багато шкіл переходить у державну власність. В Gelsendorf протистанська школа і надалі залишається приватною. Вчителями на той час були Адольф Рейхерт (на фото) і пастор Адольф Станавский.

1924 р. село Gelsendorf і Дашава отримали газ.

GELSENDORF . Nr . 8 ' Połmin " . Глибина отвору з кінця травня 251.70 м , труба 6 ' до 251 м .

Глобалізація у 20-х 

 Після того як німецька фірма Simon, що розвідувала калійні солі під Дашавою, випадково «викресала» з надр потужний газовий фонтан, влада, остерігаючись пожеж на загазованій території, на два роки заборонила видобуток. Але у квітні 1924-го цілеспрямована розробка великого газового родовища поновилася. Тут пробурили свердловину, яка до кінця року дала на-гора 38 млн кубів газу. Природне паливо вирішили скеровувати у газогони і в такий спосіб доставляти до промислових підприємств та на потреби побутового сектору. В ті часи для будівництва трубопроводу не треба було грантів від Єврокомісії, пошуку інвесторів і азійської сировини. На все вистачало власних потужностей. Перший у Польщі та Україні 42-кілометровий газопровід з’єднав у 1924 році Дашаву з сусіднім Дрогобичем, а вже у 1929-му блакитне паливо 68-кілометровою ниткою прийшло до Львова. Так Дашава стала головним газопостачальником Передкарпаття і цілої Польщі. 

 Однак справжніми володарями галицького газу були корпорації, які за сьогоднішніми мірками можна було б назвати транснаціональними. На початку 30-х років західні компанії консолідували у своїх руках 84% газолінового виробництва Галичини. А 1938 року іноземні підприємства взяли під контроль видобуток газу-метану: 90% його зосередилося в руках десятки великих фірм, серед яких французький нафтовий концерн Naftowy Przemysi Malopolski, французька акціонерна компанія Premier, американська компанія Vacuum oil company. 

 Іноземні інвестори використовували на Галичині класичні методи конкурентної боротьби за газовий вентиль. Заради розширення ринку збуту вони вдавалися до двох методів нейтралізації суперника — викупу акції місцевого підприємства з наступним згортанням його діяльності або форсування модернізації та глобалізації виробництва. На початку 20-х років західні компанії, забезпечені власними сировинними ресурсами, які треба було просувати до споживача, здебільшого вдавалися до першого варіанта. Підтвердженням цього є скорочення нафтовидобутку і стримування газових розробок на Прикарпатті. Але наприкінці 30-х років, коли європейські інвестори монополізували галицький ринок, вони змінили тактику і перейшли до розвитку виробництва. 

В двадцятих роках двадцятого століття серед німецьких колоністів користувався популярністю співочий гурток села Gelsendorf (художній керівник - Г.Герц). Кошти від провединих ними заходів, йшли на потреби парафії.

Шпихлір - комора для борошна і хліба. Після другої світової війни, будівля стає молочарнею. За розповіддю жительки с.Комарів Шаталін Ольги Миколаївни в середині шпихліра був підвал. В ньому стояло радіо по якому німець з родини Wolf слухав новини. 1939 року, коли сестри Ольга і Анна пололи в нього цибулю, німець вибіг з комори і повідомив новину, яку передали по радіо, що Німеччина напала на Польщу.

1941 р. велика частина німецького населення була репатрійована в Німецький Рейх, на тереторію Вартегау (область навколо річки Варти, захоплена у Польщі в 1939р. і приєднана до Рейху) . Тоді ж у Gelsendorf був організований пересильний табір для поляків, що депортуються з Вартегау.

1944 року зруйнована кірха в селі Загірне (Gelsendorf).

За словами Шаталін Ольги с.Комарів її зруйнували війська СССР. Кірха була найвищою точкою місцевості і слугувала вежею. Німці вели на ній караул, з неї добре проглядався наступ радянських військ. Матеріали з уламків кірхи,були використані на будівництво будинків в селі.

18 вересня 1941 р.

 

   Як почалась німецько-російська війна,то всі говорили,що це маневри.В Ходовичах мешкало багато совєтських робітників, і вони,зрозумівши,що це війна,а не маневри,почали розбігатися.

   Начальство ходовицьких фабрик злучилось з катівською бандою і вночі з 27 на 28 червня приїхало з Гельзендорфу автами і танками,почало стріляти по селу і церкві.Розбито двері,вікна. У церкву кинуто чотири гранати,розбито престіл,перевенуто кивот. Не залишено цілим ні одного образа.Хотіли конче довідатися,де мешкає о. парох,але люди сказали,що поїхав до Львова.

   Тоді напали на громадський уряд і на варту. Людкевича Федя вбили,а чотирьох поранили.Потім напали на кооперативу ,зграбували весь товар,гроші,врешті потовкли дахівку на громадськім і кооперативнім домах.

   Потім стали нападати на окремі родини,як Яцурових і інших.Поарештували,хотіли розстрілювати,але надійшов один із совєтів і звільнив заарештованих.Він багато людей врятував від смерти.

   1 липня зранку повторилася стрілянина,червоні розбили зал,стацію,рейки,пошкодили телефони,грозили,що спалять і зруйнують село.Але,на щастя,не мали часу виконати свої погрози,бо по полудні над’їхала німецька патруля,радісно привітана населенням. 3 липня ходовицькі мешканці брали участь у масовім похороні замордованих жертв у Стрию.

 

   Стрийські вісті (Стрий),1941,3 17,18 верес. 

27 квітня 1945р. з'явилися одразу два накази В. Чернешова про організацію таборів на тереторії УРСР. Один із них- у селі Gelsendorf (Загірне) Дрогобицької області - отримав порядковий номер 232 та ліміт контингенту 1500 осіб. Його бранців планували використати на будівництві місцевого сажового заводу і поселення Сажовик.

 Спочатку поселення Сажовик, планували побудувати на тереторії від німецького кладовища, по полях і до села Комарів. Але, тодішній війт села Комарів , Вельгош Микола- виступив проти. Люди на тих полях мали паї і не хотіли їх віддавати. Тому поселення там, де знаходиться в даний час.

 Табір полонених розташовувався на території початкової школи, і теперішньої церкви св. Володимира. Сторожем лагера був Йосип Борсук. В приміщенні школи початкових класів, знаходився склад взуття для бранців (дерев'янники). Часто дітлахи з сусідніх сіл, бігали до того складу, щоб їм дали те взуття- не мали в що обутися.

 Після важкої праці, ув'язнених водили в баню. Баня знаходилась на тереторії подвір'я, де зараз проживає сім'я Бучковських. Не витримуючи важкої праці, полонені вмирали прямо на будівництві. На кладовищі викопували по три ями наперед. Поховання німецьких військових полонених, знаходиться за теперішнім цвинтарем жителів с. Загірне. Зараз там можна побачити металевий хрест, а позаду суцільні зарослі.

  Ліквідовано табір полонених 25.03.1948 (12.10.1945р. передислоковано до міста Стрий. З 31.12.1945 ліміт 5000.)

 

27 april 1945 were published two orders of V. Chernyshev about organizing POW camp the territory of the USSR. One of them is located in the village Gelsendorf (Zahirne)Drohobych region received serial number 232 totaled 1,500 people. Prisoners planned to use in the construction of the plant and the local settlement “Sazhovyk”.

 First the settlement of Sazhovyk planned build from the territory of the German graveyard, to the village of Komariv. But the village elder of Komariv Mykola Velgosh was against of it. People in those fields had part of land and would not give them. That why the settlement where is now.

 POW camp was locate in the territory of elementary school and the modern church of St. Vladimir. The guardian of camp was Joseph Borsuk. In classes of elementary school was located the repository of sabot for prisoners. Often kids from neighboring villages, came to the repository to get sabot cause they had no other shoes.

 After hard work prisoners were taken to the bathhouse. Bathhouse situated in the yard where now living the family of Buchkovskyh.

The prisoners died from hard work right on the construction. At the cemetery dug three graves in advance. Burial of German prisoners of war is at present cemetery residents of Zahirne. Today,at this burial we can see the metal cross, and behind solid overgrown.

  POW Camp was eliminated at 03/25/1948 (10/12/1945 relocated to the city Stryi. From 31.12.1945 the number of prisoners was 5,000. )

 

 

18 вересня 1946 рік

Відкрито перший цех сажового заводу. Директором був Баблаганян.

В 1953 році від Дашавського сажового заводу до станції Ходовичі було прокладено залізничну колію. Відпала потреба доставляти продукцію станції, значно скоротилися видатки заводу на транспорт. У другій половині 1957 року за пропозицією заводських раціоналізаторів Гісяка та Фрідера для виробництва сажі з природним став використовуватись і попутний нафтовий газ Долинського родовища, який раніше спалювався у факелах.

Готуючись гідно зустріти ХХІ з’їзд КПРС, сажовими Дашави перевиконали виробничий план 1958 року і дали понад план продукції на сотні тисяч карбованців.

Дашавський сажовий завод став школою передового досвіду не тільки для працівників споріднених підприємств СРСР, але й для трудящих сажової промисловості братніх соціалістичних республік.

 

Чеські сажовими, ознайомившись у 1955 році з роботою та побутом робітників Дашавського сажового заводу, заявили «Ваше підприємство, техніка на ньому, побутові умови робітників справили на нас найприємніше враження».

У 1957 році завод приймав гостей із сажових заводів Заполяр’я, Баку, Комі АРСР тощо. В книзі відгуків записали: «Нам дуже сподобались пічні установки, відчувається, що колектив заводу досить грамотно веде технологічний процес. Добре у вас організовано соціалістичне змагання. Сподобалось нам і селище «Сажовик». Воно культурне, чисте, впорядковане.»»

 

ЗАГІРНЕНСЬКА СЗОШ І-ІІ СТУПЕНІВ

загі1У середині 80 років ХVІІІ ст. у Загірному (Гельсендорфі) Стрийського району була відкрита школа. А вже у 1794 р., як згадує "Історія німців у Карпатах", у селі є школа, яку відвідують діти різних віросповідань і отримують при цьому добре виховання. Першими вчителями у таких школах колоністів були люди далекі від педагогічної освіти. Часто це були ремісники, що вміли добре читати і писати.

 

На початок ХІХ ст., в цілій Галичині виникло впорядковане шкільництво і вчительські посади зайняли освічені вчителі. В тих поселеннях, де переважало населення євангелістського віросповідання вчителі-євангелісти перебували з Польщі.

Але в останній третині ХІХ ст. до німецьких колоній в Галичині, в тому числі і до нашого села, прибували німецькі вчителі з євангелістських навчальних закладів Біліца.

У 1867 році австрійські колонії отримали самоврядування. Галичина тоді була провінцією, до якої разом з українськими входили і польські землі, причому поляки мали тут значно ширші права, ніж українці. Саме тому польська мова в Галичині того часу була обов’язковою до вивчення.

Ряд німецьких євангелістських шкіл в нашому краї на початку ХХ ст. були перетворені з державних на приватні, що утримувались євангелістськими громадами. В таких школах навчали німецької мови, культури, звичаїв та євангелістської віри.

Найбільш відомим у Гензельдорфі в 1938 – 1939 р.р. був учитель із німецьких земель Фанкельштайн і Райхнау Генріх Швайцер.

В селі працювали і інші вчителі, що мали незаперечний авторитет і любов серед жителів Гензельдорфа.

Коли у 1939році був підписаний пакт Ріббентропа – Молотова почалося виселення німецьких колоністів з тих районів, які ввійшли до складу СРСР.

Зі сльозами на очах покидали німці свої хатини, землі і могили батьків.

А у пустуючі хати колоністів заселяються селяни з Комарова, Ясенівець, Ходович. Серед них – багато колишніх наймитів німецьких господарів. І майже відразу постає питання про школу. Якщо євангельську церкву було знищено, то приміщення школи, слава Богу, збереглося (сьогодні це приміщення Загірненської початкової школи І-ІІ ст.). Та проблема полягала в тому, що для українських дітей не було учителя. Майже всі селяни були малоосвіченими. І все ж , знаходиться жінка, яка береться вчити дітей. Вона, чи не єдина з тодішніх жителів села, скінчила семилітку. Це Лагойда Олександра Дмитрівна. Так у селі, перейменованому тепер на Загірне, відкривається початкова школа.

Найперший клас Олександри Дмитрівни був невеликий – всього семеро учнів. Вона вчить дітей читати і писати, рахувати і малювати.

Але і навчання, і мирне життя в селі перервала війна.

І лише в середині 40 років повоєнне село повертається до мирного життя. Почалось будівництво сажового заводу. Майже одночасно з заводом будується селище Сажовик (нині – це частина с. Загірне).

В селещі на початку 50 років виростають клуб, гуртожиток для приїжджих робітників і, звичайно, школа. За назвою селища і сажового заводу школа тоді була названа Сажозаводською.

Спочатку школа була семилітньою. Її корпус і нині функціонує як основне приміщення Загірненської СЗОШ І-ІІ ст. Першими педагогами Сажозаводської школи були Трусова Т.І. (директор), Лагойда О.Д., Нагаєвська Р.Є., Яців Р.О., Похмурська О.С., Медвецька Н.Н., Бойко В.П., Копач Н.Д., Бісик М.М., Вербовська З.Т., Лепесевич М.П., Дружинець Д.М.

В другій половині 5о-х років директором школи стала Мельник І.І., а згодом – Бойко В.П.

У 1968 р. школа стає восьмилітньою. У 70-ті роки педагогічний колектив школи частково змінює свій склад, у зв’язку із зміною місця проживання деяких вчителів. Директором школи стає Боришкевич В.А.

Вісімдесяті роки ознаменувались новим кадровим поповненням школи. На той час чимало вчителів виїхали із села, а школу очолив Николин Ю.І.. А прийшли тоді працювати Хомин К.М., Стеблина Г.І., Бабій І.М., Скоблик Л.С., Щерба С.Я., Поприк Л.В., Кащій О.В., Осташ О.М., Яців В.М., Яців О.В.

З кінця 80-х років школу очолює З.Я. Янко. В другій половині 80-х років і до початку90-х років у школі, крім вище названих працювали Когут П.В., Гресько І.Ю., Коцкович М.М., Джала Ю.І., Клюс Г.В., Яців Г.М., Вигінний І.С., Вигінна Е.П., Слобода О.І., Янко Л.Я., Гошовська В.М.

Школа тоді ж була переіменована із Сажозаводської на Загірненську основну.

Чималий внесок в історію Загірненської школи зробили такі педагоги як М'яновська Г.І., Бабій І.М., Поприк Л.В, Романишин Т.М.

На сьогоднішній день Загірненська школа може гордитися прекрасним педагогічним колективом, який засіває у душі молодого покоління зерна любові, поваги та шани до рідної Батьківщини та народу, вкладає у їхні серця усе найкраще, що може знадобитися їм у майбутті. Цим нелегким процесом навчання та виховання керує директор школи – Зеновій Ярославович Янко. Великий внесок у розвиток школи робить молодий заступник, вчитель англійської мови – Оксана Василівна Пилипів. Увесь педагогічний колектив школи складає 17 вчителів. З них – десять спеціалістів вищої категорії, два спеціалісти І категорії, п'ятеро – спеціаліст.

Педагогічний склад Загірненської СЗОШ І-ІІст.: Янко З.Я. – директор школи; Пилипів О.В. – заступник директора, вчитель англійської мови; Яців О.В. – вчитель фізики; Томко Л.Я. – вчитель української мови та літератури; Пилипів Т.І.- вчитель української мови та літератури; Галій І.А. – вчитель хімії та біології; Кузяк О.В. – вчитель математики; Шевцов С.М. – вчитель географії та фізичної культури; Романишин Л.Г. – вчитель християнської етики, завідувач бібліотекою; Шумська І.О. – вчитель історії та правознавства; Турків Б.З. – вчитель музики; Сичак Н.А. – педагог-організатор; Кащій О.В. – вчитель початкових класів; Осташ О.М. – вчитель початкових класів;   Білінська І.С. – вчитель початкових класів; Стеблина І.В. – вчитель початкових класів; Яцура О.П. – керівник хореографічного гуртка.

Загірненська СЗОШ І-ІІ ст. складається із двох корпусів: в одному навчаються учні початкових класів, в іншому з 5 по 9 класи. У школі навчається 130 дітей.

Адміністрація школи забезпечує участь учнів у обласних та районних конкурсах, олімпіадах та змаганнях. Щорічно школа має переможців олімпіад та конкурсів. У школі працює 9 гуртків, у яких залучено 105 учнів. Результати своєї роботи гуртківці представляють у районних конкурсах, перед батьками та громадськістю села.

Археологічні розкопки в селі Загірне

  • На північно-східній околиці села, на підвищенні висотою близько 10 м. над долиною р.Жижави виявлено селище часів Галицько-Волинського князівства. Шурфуванням стверджено культурний шар на глибині 0.3-0.5 м від сучасної поверхні, в якому зустрічалися уламки гончарної кераміки. Посуд виготовлений з глини зі значної домішкою дрібного піску. Орнамент — прямі заглиблені лінії. Територія селища відведена під кладовище.

    Таким чином, археологічні розвідки та охоронні дослідження, які проведені експедицією Львівського університету в зоні пролягання нафтопроводу “Дружба” на Львівщині, доповнюють відомості зі стародавньої історії краю.

1992 року с . Загірне отримало свою сільську раду